Увійти Зареєструватися

Вхід у аккаунт

Логін *
Пароль *
Запам'ятати мене
2e89225431c3f6741b7721c632d85dd9.jpg
f84f777d96e8ab67a514a9bda016a497.jpg
093d628311fa1f0b07bfb4e5fb4c0c47.jpg
Блоги фанів


Найкращі вихідні у моєму житті

Додано: Пт., 03 черв. 2016 від  . Переглянуто (разів): 1264

Все почалося… нi, не 22 травня, і навіть не 21го. Все почалося тоді, коли я дізналася про те, що концерт у Мінську скасовано та перенесено до мого рідного та улюбленого міста – Києва. Ця новина ошелешила, адже я вже не сподівалася побачити своїх улюбленців в Україні в рамках цього туру. Менш ніж два місяці очікування (під очікуванням слід розуміти не тільки шалену радість та смакування події, що наближається, а й ретельну підготовку до зустрічі гурту, яка пройшла під девізом «Это просто, как ездить на велосипеде, который горит, и ты горишь, и все горит, и ты в аду») пролетіли в одну мить. І ось я вже у хостелі, у компанії колег по фан-клубу, таких самих шалених фанатів та просто прекрасних людей. Багатьох із них я бачила перший раз у житті, але відчуття складалося таке, наче ми не просто знайомі багато років, а вже стали однією великою родиною, адже нас об’єднує сильне та світле почуття – любов до Nightwish.

День 1
21 травня 2016
Наш провал, або Навіщо у Києві аж два аеропорти?

Ще з вечора п’ятниці я тремтіла від хвилювання – вивчаючи сайти Борисполя, Жулян, Домодєдово та аеропорту Мінська, я намагалася вирахувати, коли і де саме наші улюбленці з’являться в Україні. До обіду у нас лишилося два варіанти та головна біль щодо складного вибору: куди їхати – до Борисполя чи Жулян? Та роздумувати не було коли – о другій фанати гурту вже збирались на Майдані, аби відрепетирувати пісню-сюрприз для гурту. Люди зібрались не без почуття гумору, тому зустріч пройшла весело. Паралельно зі співами, які неабияк привертали увагу перехожих, ми розписали великий фінський стяг – ще один презент для музикантів.

Трохи відпочили - і гайда в аеропорт. За годину їзди встигли заспокоїтись і знову захвилюватись разів по п’ять. Нарешті, заходимо до будівлі терміналу, до зали прибуття, витягаємо фінський стяг та камери і тут…дзвінок на телефон. Прилетіли. Вони вже тут, у Києві, у Жулянах. А ми? А ми стоїмо в Борисполі… Хотілося думати, що це просто сон або поганий жарт. Але ні. Що робити? Повертатися назад. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Ми ще їх побачимо

Найкращі вихідні у моєму житті

День 2
22 травня 2016
День Х

Неділя розпочалася рано та нервово. По-перше, думки про те, що день, на який ми так чекали, вже настав, не дозволяли залишитися спокійними, по-друге, ще багато всього потрібно встигнути зробити, аби не впасти в бруд обличчям перед нашими улюбленцями. Трохи часу зайняло остаточно розкласти і запакувати подарунки музикантам. На мій погляд, подарунків було немало і були вони дуже цікаві та продумані. Тим не менш, у мене аж руки тремтіли від самої лише думки про те, що вже за декілька годин ми будемо ці подарунки вручати.
В умовлений час ми зібралися біля службового входу Палацу «Україна». Окрім нас  на зустріч із гуртом очікували й інші фанати, яким не забракло грошей, аби піти на Meet&Greet. Побачили вже знайомих журналістів, які не так давно брали у нас інтерв’ю. На цей раз працівники мас-медіа зацікавилися нашими подарунками для Nightwish.

Найкращі вихідні у моєму житті

Моє хвилювання посилилося, коли ми побачили тур-менеджера, яка не поспішала пропускати нас до музикантів. Ще декілька хвилин очікування, поява Ево, тремтіння рук, обшук охоронцями – і ми входимо до службового приміщення Палацу, де, у великій та світлій залі, на нас вже чекають Кай, Емппу, Флор, Марко, Трой і, звичайно ж, Маестро Туомас. Вони сидять у рядочок, за столом, ніби комісія на екзамені, зацікавлено дивляться на нас, і від цього хвилювання лише посилюється.

У великій бочці меду обов’язково мала бути ложка дьогтю, в цей раз таким дьогтем була охорона. Пропустивши нашого фотографа до зали, семеро інших адміністраторів фан-клубу мали змогу підійти до музикантів лише групами: 4 та 3 людини відповідно. Коли пропустили перших чотирьох чоловік, я залишилася чекати своєї черги на вході до зали. Звідти було добре видно музикантів, вони сиділи лише за кілька метрів від нас, очевидно, у гарному настрої та готові до спілкування. Поки я розглядала музикантів, Емппу посміхнувся та підморгнув мені, чим привів мене у крайню ступінь захоплення. Ні для кого не секрет, що саме Емппу є моїм улюбленцем. Ці декілька хвилин стояння та очікування на порозі зали тяглися дуже довго. Я бачила, як мої колеги вручають першу порцію подарунків, як сміються учасники гурту, і мені хотілося якнайшвидше теж підійти до них.

Ось, нарешті, і моя черга. Не віриться. Все як уві сні. Першим підходжу до Кая. Він прекрасно бачить моє хвилювання, міцно потискає мою руку, вітається та питає, як справи. Я коротко виказую йому своє захоплення та прошу підписати український прапор, що тепер є прапором нашого фан-клубу. Поряд з ним сидить Емппу. Нарешті мені випала нагода поговорити з ним та подякувати за його доброту на фестивалі M’era Luna. Далі – Флор. Дарую їй сережки із Скіфської Етніки, пояснючи, що то за орнамент і хто такі скіфи. Здається, їй сподобалося. Вперше я побачила і трохи поспілкувалася з Флор у Німеччині, тоді вона здалася мені дещо холодною та стриманою. У цей раз міс Янсен була вже тепліша. Підходжу до Марко. Видаю довгу промову, зокрема й про те, що почала слухати Nightwish саме через нього, він уважно слухає та сміється. Даруємо люльку. Не одразу вдалося відкрити коробку з нею, але потім… я ніколи не забуду виразу обличчя Марко, коли він тільки-но відкрив коробку і побачив люльку. Одразу стало очевидно, що вона не просто сподобалася, вона припала йому до душі. У захваті, він почав показувати свій подарунок іншим. Поруч сидів Трой. Як би я не хвилювалася при зустрічі Nightwish, як тільки я бачу Троя, одразу трохи заспокоююсь. Він нього так і йде особлива енергія, відчуваю серцем, наскільки він добра та щира людина. Ну і… Туомас. Один лише погляд в його сторону – і я починаю панікувати. Я настільки прихиляюся перед цією людиною, що не можу підібрати слів, які б описали, що я почуваю, коли знаходжуся поруч із ним. На цей раз (а всесвіт послав мені уже третю нагоду поспілкуватися з Маестро) я таки сказала йому, що хотіла, і спитала, що воліла спитати. Після колективного фото з гуртом, ще раз підхожу до Туомаса та віддаю подарунок – фінський прапор, підписаний фанатами.  Подарунок сподобався, я з великою насолодою спостерігала за реакцією Маестро: як він розгладжував тканину і розглядав підписи. На мій великий подив, коли я вже збиралася йти, Туомас взяв мене за руку і подякував. Той дотик його руки я буду відчувати та пам’ятати ще довго.

Найкращі вихідні у моєму житті
Найкращі вихідні у моєму житті

Увесь процес вручення подарунків не зайняв багато часу, але за ті хвилини я прожила маленьке життя. Вийшовши на вулицю, ще довго не могла повірити у те, що хвилину тому спілкувалася та торкалася своїх кумирів. Не встигла я отямитись, як доля піднесла ще один подарунок – на двір вийшов менеджер гурту, незрівнянний та колоритний Ево Похйола. Він зробив кілька ковтків кави, закурив сигарету і, здається, нікуди не поспішав. Ми скористалися нагодою і підійшли поближче. В реальному житті Ево виявився значно добрішим, ніж я думала. І ось, менеджер всесвітньо відомого гурту стоїть і спілкується с купкою фанатів, при цьому абсолютно доброзичливо і невимушено. Він відповідав на всі наші питання, та щиро виказував захоплення нашою країною та містом зокрема. Приємно здивувало ще й те, що він впізнав у мені ту дівчину, яка протягом останніх місяців активно «доймала» його з різних організаційних питань. В кінці нашої розмови, на мої вибачення з приводу цього, він з посмішкою сказав «That’s ok, no problem, no problem!» та надарував купу стікерів з символікою Nightwish. Це було дуже несподівано та приємно.

Найкращі вихідні у моєму житті

Та на розмови з Ево не було багато часу , адже нас очікувало важливе завдання – поки двоє наших колег брали інтерв’ю у Туомаса, треба було підготувати концертний зал до флешмобу. Організатори ласкаво погодилися провести нас туди за декілька годин до початку шоу, а отже ми стали свідками священного таїнства – підготовки сцени до виступу Nigtwish. Неймовірні відчуття! Уже самий факт того, що ми пройшлися службовими приміщеннями та побачили (і навіть торкнулися) величезні ящики з обладнанням гурту, може викликати заздрощі будь-кого з фанатів, адже така можливість випадає не всім. Потрапивши до залу, ми стали до роботи: дуже швидко треба було розкласти більш як 600 листів різного кольору, які б мали сформувати фінський прапор. І не просто розкласти, а зробити так, щоб папір не впав, а інструкції побачили і прочитали.

Нарешті, усе готово. Можна видихнути. До початку концерта ще є час, прихильники гурту потроху підходять до Палацу, а ми вже втомлені, але сповнені емоцій та вражень.

Шоу розпочалося о 19:20. З перших звуків інтро, народ потроху почав підійматися з крісел. Цього разу огорожі між сценою та партером не було, і я стояла так близько до сцени, що могла покласти не неї руки. І ось вже звучить голос Річарда Докінза – розпочинається Shudder Before The Beautiful,  та один за одним на сцені з’являються музиканти, і, нарешті, прекрасна Флор. Так, хто б що там не казав, але вона прекрасна, дуже харизматична і талановита жінка.  Уважно слідкую за піснею і не можу повністю розслабитись, адже попереду флешмоб. Коли настає час, беру у руки потрібний аркуш, підіймаю і подумки питаю себе, як це виглядає, і чи зрозуміють Вони. Обертаюсь – усі, як один, тримають аркуші. Дивлюсь на сцену, бачу емоції Флор, - і мурахи пробігають по шкірі. Так, вони побачили, вони зрозуміли. Вони оцінили! What a wonderful Finnish flag! – каже Флор зі сцени. Емоції переповнюють і мене, і моїх «сусідів», і ми йдемо у відрив. Пам’ятаю, що колись Туомас казав: «Вдалий концерт – як колективний оргазм». Чудовий вислів, як на мій погляд, думаю, в Києві так і було. Вже на другій пісні відчуваю, що починаю втомлюватись та нема чим дихати, але не зважаю. Емппу стоїть навпроти, як завжди,пильно дивиться на фанаток, час від часу посміхаючись та підморгуючи. Не стримуюсь та посилаю йому повітряний поцілунок, насолоджуючись реакцією світловолосого гітариста. З кожною піснею емоцій ставало все більше, а сил - все менше, та, незважаючи на фізичну втому, я відчувала себе абсолютно щасливою людиною. Окремо хочу виділити публіку – дуже вдячна за те, що всі вели себе виховано, і не було штовханини чи сутичок, як на концерті у 2012!

Концерт пролетів дуже швидко. Раз – і гурт вже виходить на уклін. Очі одразу наповнилися сльозами. Я вже знаю, що вони не виходять на біс, і що наступний концерт буде ще не скоро, і від того безмежне щастя змінилося на безмежний сум. Ще декілька разів доторкнулася до рук улюблених музикантів. Туомас, побачивши мене, мімікою показав, що впізнав мене, і це трохи потішило, хоча сльози ще довго стояли в очах.

Найкращі вихідні у моєму житті

День 3
23 травня 2016
Доброго ранку! Ви нас не чекали?

Після концерту мені довго не вдавалося заснути – мене переповнювали враження та емоції. Не вірилося, що казка скінчилася, і я ще довго не побачу Їх. Лягаючи, я була впевнена, що просплю довго, але… крізь сон я ніби відчувала, що мене просять прокинутися. Треба прокинутися. Відкриваю очі – на годиннику 10 ранку. Дивуюся, чого б це мені так рано вставати, рука тягнеться до телефона, перевіряю фан-чат і… з’явилася інформація, що гурт виселяється з готелю о півдні. Мене наче вдарило струмом. Хутко піднімаюся і, нашвидкуруч привівши себе до ладу, вилітаю з дому. Через півгодини я вже біля готелю, бачу знайомі обличчя фанатів. Встигла! Гурт ще не виходив. Чекаємо… час тягнеться довго, трохи нервуємо, охоронці кепкують: «Ви фанати? Ага, зрозуміло». Через декілька годин очікування з’являється автобус, якісь чолов’яги починають виносити безліч валіз різного розміру. Трохи згодом з’являється Ево, впізнає нас, махає рукою. Ще хвилин 15 потому виходять музиканти. Марко підходить до нас: «How are you doing?» Після невеликої заминки всі підходять до нього за новою порцією автографів та фото. Бачимо, як з готелю хутко виходять Емппу та Туомас. Маестро помахав рукою, але не підходить – поспішає до автобуса. Коли з’являється міс Флор Янсен, даруємо їй рожеві троянди, а вона терпляче роздає автографи, хоча менеджмент її підганяє: мовляв, не встигнемо в аеропорт, будуть проблеми.

Нарешті, прихильники відпускають її, і двері автобуса, де уже сидять інші музиканти, зачиняються. Під загальні оплески автобус від’їжджає, а фіни машуть нам на прощання.

Найкращі вихідні у моєму житті
Найкращі вихідні у моєму житті

P.S. Мрії збуваються!

Приходячи до тями вдома (не пройшло й двох годин після того, як ми провели гурт), я відкриваю фейсбук, та бачу, що офіційна сторінка Nightwish відповіла на один з моїх коментарів. Читаю, та не вірю очам:

It was great to meet all the Nighthearts people :) And congrats for the Official NW Fan Club of Ukraine status ;)

На щастя, я була вдома сама, бо своїм криком могла б перелякати тих, хто міг би бути поруч. Тремтячими руками набираю колег по фан-клубу. Кричимо разом)) Це відчуття – щось неймовірне. Наша любов, наша праця і зусилля, аби проявити цю любов до гурту, помічені та оцінені! В мене й досі завмирає серце, коли я згадую той момент. Я безмежно вдячна гурту, менеджменту, зокрема неймовірному Ево, і, звичайно ж, своїм прекрасним та вже рідним колегам та колежанкам по фан-клубу: я вас обожнюю!!!

Найкращі вихідні у моєму житті
Найкращі вихідні у моєму житті

1 коментар

  • kape kape прокоментував черв. 08, 2016 Коментувати

    Дякую за щирий опис. Ще раз поринув у ті незабутні події.

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Інтерв'ю & статті

Блоги фанів

Facebook