Увійти Зареєструватися

Вхід у аккаунт

Логін *
Пароль *
Запам'ятати мене
2e89225431c3f6741b7721c632d85dd9.jpg
f84f777d96e8ab67a514a9bda016a497.jpg
093d628311fa1f0b07bfb4e5fb4c0c47.jpg
Блоги фанів


Once I Had A Dream або Мрії збуваються

Додано: Сб., 11 черв. 2016 від  Elinie Переглянуто (разів): 1242

     До останнього моменту мені не вірилось, що Найти приїдуть, що ми вирішимо, все ж, питання з подарунками, що встигнемо вчасно і ще десять-двадцять “але”. Все як завжди. Ми чекали, сподівалися, воювали з організаторами і один з одним, я разів зо десять збиралася здавати квитки, але добре те, що добре закінчується. В нас все закінчилося на сто зі ста балів, але тут по порядку.

     Адмінські пригоди в мене почалися ще в потязі "Маріуполь-Київ", який позиціював себе як “швидкий” (вісімнадцять годин шляху). Верхня полиця. Сумно. Доїхала-дотарахтіла я до місця призначення крізь наші ліси, степи і блок-пости. На вокзалі мене зустріли мої любі друзі, а я зрозуміла, що ладна подолати ще вісімнадцять годин. З вокзалу пішли на Майдан, де наш генератор ідей почав збирати фанів до імпровізованого хору, щоб заспівати пісню, якою ми збиралися привітати гурт. Всі були збентежені та трошки схвильовані зустріччю один з одним, з фанами, з Києвом... Словом, так, певно, завжди і буває, коли всі вперше побачились хто за п’ять, а хто за три роки. Ярік ганяв Майданом "Хор Інгульського" під керівництвом нашого талановитого музиканта Дена. Люди слухали, сміялися, аплодували нашій пісні, а ми не вірили, що так круто все зробили за такі короткі строки. Діло було зроблено, пісня записана, аплодисменти гурту імені "Найтхартс" отримані, настав час їхати до аеропорту.

   Шляхом переговорів та невеличкого гарчання, ми вирішили, що їдемо зустрічати Найтів до аеропорту  “Бориспіль”. Хтось скромно запропонував “Жуляни”, але ми не шукаємо легких шляхів. Стоячи у аеропорту “Бориспіль”, всім нам почало здаватись, що десь якось ми не туди завернули, гурт не прилетить взагалі, і що ми тут робимо? Хвилин за двадцять стало зрозуміло, що адмінів можна сміливо записувати до “Битви екстрасенсів”, бо Найти-таки прилетіли до Жулян. Трошки засмучені тим, що “Елан” у нашому виконанні Найти так і не почують, але радісні від того, що гурт все ж таки прилетів і його зустріли ще одні наші друзі, ми завантажилися до автобусів і поїхали собі знову на Майдан. День перший минув під егідою: "Ми не шукаємо легких шляхів", під хвилею радості і хвилювання, сміху і дорослих жартів, а також, з харчами нашого незамінного Дена, який потурбувався заздалегідь, щоб адміни не вмерли з голоду.

    Ніч минула під жарти, будування планів на день майбутній та під важливі і серйозні розмови, як буває завжди, коли зустрічаються люди, яким нема потреби вдягати маски і щось грати один перед одним. День другий почався зі смачної кави, хвилювання і розділу обов’язків: одна частина адміністрації відправилася зустрічати наших колег з Білорусі, інша, на чолі зі мною, лишилася в хостелі. Ще вночі, коли мені, як перед екзаменом, не спалося, я вирішила, що, будь там що, але ми повинні зробити все завтра на двісті зі ста відсотків.

    Чесно кажучи, увесь час до концерту мені не давала спокою думка про те, а що ж буде, якщо всі новини про приїзд гурту виявляться чиїмсь злим жартом, як пояснити всім людям, які сподіваються на адміністрацію, що нічого не буде? Але то все нерви, усе минає. То ж, я з друзями лишилась в хостелі репетирувати прийдешнє інтерв’ю та пакувати подарунки. Ми разів десять змінювали та додавали назад питання, забували і згадували, словом, всім дуже хотілося самих себе перевершити, тому ми гнали подалі думки на кшталт: “Все пропало”.    Оптимізм і дружба - ці дві речі гордо майоріли під нашими стягами. Проходила година, друга, перша частина адміністрації затримувалася в дорозі, примушуючи нас нервувати. Подарунки було спаковано, питання узгоджено, ми зібрали речі і, тримаючи один одного в телефонному режимі, вирушили поїсти щось перед важливими і дуже важливими справами.

Once I Had A Dream або Мрії збуваються

      Кафе під кумедною назвою “Mister Cat”, яке стало місцем наших теплих зустрічей на увесь день, приємно вразило своєю теплою атмосферою, чудовим інтер’єром, а також, що важливо у наш час - прийнятними цінами та смачним асортиментом. Знаєте, мені здається, що такі речі, як сумісна праця над чим-небудь зближують. Куди ж більше можна зблизитись, ніж зблизились усі ми за ці п’ять років? Але, як виявилось, ще і як можна.

     Годинник невблаганно відлікував хвилини до “часу ікс”, на який ми так чекали і якого так боялися. Усі гнали від себе думки: “А якщо раптом…” Ніяких “якщо”! згодом до нас підтягнулися наші “родичі”, як ми до того моменту встигли прозвати “блудливу” частину адміністрації, і ми всі разом вирушили до Палацу “Україна”. На мене чекало інтерв’ю з людиною, яка в буквальному і непрямому сенсі врятувала моє життя. Що я йому скажу? Як віддячити за все? І взагалі, як не переплутати питання, мови і ще щось? Тут на поміч мені як завжди прийшли друзі: “Все буде добре”, “Треба вірити в краще”, “Лєнка, перестань бути такою пессимісткою!”. Може для них це були усього лиш слова, але для мене в ті неймовірні моменти хвилювання і дива вони значили цілий Всесвіт!

   То ж, ми скупчилися під стінами Палацу, хтось сором’язливо про щось жартував, але всі розуміли - зараз нам не до жартів. Десь там, в надрах кімнат сидить гурт, якому наша компанія завдячує своїм виникненням, і ми маємо скласти іспит на право лишатися фан-клубом. І іспит той повинен бути “на відмінно”. Як це звичайно буває, щось пішло “не за протоколом”. Ми планували, що зайдемо до зали, поділимо подарунки, розкажемо про них, привітаємо гурт, але виявилось, що нас… немає в списках. Здавалося, що це майже кінець, і ми будемо змушені передавали подарунки і слова вітань через менеджерів, але в нас наче друге дихання відкрилося: ми ладні були стояти під стінами Палацу хоч до ранку! Напевно, ми звучали дуже переконливо, трошки почекавши і понервувавши, ми увійшли всередину.

Once I Had A Dream або Мрії збуваються

    Я погано пам’ятаю, що було потім. Спершу радість і здивування, потім охоронці розділили нас на декілька таборів, і тут вже головним стало не розгубитись. Я увійшла до першої четвірки разом з Ярославом, Ірою та Мариною. Швидше за всіх зорієнтувалася Іринка, яка вхопила купу афіш, виданих нам “під заставу” на підпис, та попрямувала до гурту.

Once I Had A Dream або Мрії збуваються

   Марина щось жваво розповідала чарівній Флор, показуючи віночок, а ми з Ярославом чомусь стали, як укопані. Якимось чином у нас в руках опинилася ціла купа подарунків, а це означало, що ми можемо своєю необачністю лишити іншу четвірку адміністрації без омріяного шансу. Я вихопила бубни, і ми рушили до Кая. Кай виявився дуже милим і веселим чоловіком, який прекрасно відчув наше особисте хвилювання, і якому дуже сподобалися бубни. Подарунок для Юкки став для гурту несподіванкою: всі почали посміхатись і роздивлятись портрети. Ми відчули піднесення: “прийомна комісія” допустила нас до іспиту! Поділивши подарунки між собою, я дістала найважливіший з них: колоду карт із портретами гурту. Туомас сумно дивився кудись перед собою. Звичайно, гурт не знав про підступні плани охорони, і збоку здавалось, що про трьох із шести “Найтів” ми просто забули. В мене підкошувалися ноги. Я привітала Туомаса, він посміхнувся, і я вхопилась за свій шанс. Ніколи не забуду його відкритий і радісний погляд, коли він прийняв з моїх рук колоду і почав показувати Трою. Ми зробили найголовніше: гуртові сподобався колективний подарунок! Мені і всім нам, звичайно, хотілося б подовжити ці надзвичайні моменти, але охорона почала підштовхувати нас до виходу. Наш незмінний і незамінний фотограф Діма Керпов замахав руками і наказав всім розгубленим адмінам шикуватись на колективне фото з гуртом. Так ми і зробили, після чого, дякуючи і махаючи на прощання, ми пішли з залу, даючи змогу іншій половині адміністрації отримати свій шанс. Мені було спокійно і радісно: хай не все пройшло ідеально, але ми виконали головну мету: ми привітали гурт в Україні, а це було варте всього.

Once I Had A Dream або Мрії збуваються

    Ділитись враженнями було нема коли: на мене і Діму Керпова чекало інтерв’ю з Туомасом, на іншу частину колективу - підготовка до флешмобу, а для цього треба було потрапити до залу, тому неможна гаяти часу. Я ніколи не втомлюсь захоплюватись математично-інженерним складом розуму наших хлопців, які придумали зробити на флешмобі імпровізований фінський прапор, усе розрахували і підрахували.

   Нарешті ми знову в залі, Туомас вже дає інтерв’ю шановному українському порталу, ми розкладаємо штатив, Діма перевіряє камеру, я перечитую питання. Немає часу на хвилювання: ми три з половиною роки чекали на цей момент. Туомас підійшов до нас, ми ще раз привіталися, і бесіда стартувала. Туомас, як я і уявляла, виявився дуже уважною і мудрою людиною, було видно, що кожне інтерв’ю для нього - це не просто одна із сотень інших нудних робіт, це - справа, на яку чекають інші люди. Він до кожного питання підходив дуже ґрунтовно. Він посмішкою намагався втихомирити наше хвилювання. Так, скласти іспити було легше :) І от прозвучало останнє питання, я подякувала гуртові і Туомасу особисто, що був і лишається нашим шматочком світла і добра, особливо під час війни, і дістала із сумки ще один подарунок. Неочікуваний і придуманий останньої миті подарунок: значки із портретами гурту, такі самі, як на картах. Ніколи не забуду його слова, коли він побачив свій портрет: “А я підписував точно такий, думав ще, що теж собі хочу”. Знаєте, коли кажуть, що рок-зірки пихаті і горді птахи, не вірте нікому: вони добрі і наївні, як діти. За всіх казати не буду, але Nightwish саме такі! Ми подякували Туомасу ще раз, зробили спільне фото, і прямуючи до виходу, зустріли Марко і Флор, які теж як раз закінчили власне інтерв’ю. Ми подякували їм від імені українського фан-клубу і зробили фото. Вісімдесят процентів великої справи було зроблено!

Once I Had A Dream або Мрії збуваються

  Трошки поспілкувавшись з Ево, який, напевно, став нашим добрим янголом за всі місяці до концерту, ми обмінялися враженнями від інтерв’ю та зустрічі з гуртом, і стали чекати на концерт. Остаточно заспокоїтись ми не могли: на нас чекав флешмоб. Потім ми будемо жартувати: “Люди прийшли на концерт відпочивати і отримувати позитивні враження, а адміністрація, як завжди, працювати”. Але то буде потім. Поки що ми ходили рядами, пояснювали людям правила флешмобу і очікували дива.

Once I Had A Dream або Мрії збуваються

   Звучать перші акорди “Shudder Before The Beautiful”, згодом до них вливається сильний і красивий голос Флор, а ми стоїмо мов на голках: тільки би все вийшло, тільки би все вийшло. Це була наша мантра на ці два місяці. Всі люди навкруги співали і жваво махали “хаєром”, а ми все чекали на “ту саму мить”. Ось закінчилася повільна частина пісні, і синьо-білі папірці злетіли догори. Гурт зацікавлено спостерігав за нашим дійством, не розуміючи те, що ми намагаємось їм показати, але раптом в залі змінюється світло, і Флор вигукує: “О, так це ж фінський прапор” і кличе Троя, щоб показати йому. Туомас посміхається Емппу, Марко показує нам “клас”, і ми не тямимо себе від радості. Ми почали обїйматись і плескати в долоні: тепер в нас точно все вийшло. З почуттям неймовірного щастя ми слухаємо подальші пісні; співаємо разом із Флор чуттєву “Ever Dream”, радісно кричимо після того, як зі сцени лунають “Дякуємо” та “Як справи” українською мовою; ледве тримаємо сльози, коли звучать слова Марко, що треба цілуватись, а не воювати, - словом, ми прожили цей концерт в одному ритмі, у який злились багато тисяч сердець. Сердець, які спершу просять Nightwish.  

Once I Had A Dream або Мрії збуваються

   Отак минули два дні, сповнені хвилюванням і радістю, спокоєм і сумом, новими відкриттями та укріпленням старих зв’язків. Дні, з яких складається життя. Дні, які ми ніколи не забудемо.

   Вечір після Найвеличнішого шоу на Землі затьмарився тим, що Львівська половина адміністрації через декілька годин вже збиралася додому, а Вінницька - терміново збирала речі. Було так сумно, коли ми зрозуміли, що наша казка закінчується, що час прощатись, витирати сльози і обіцяти зустрітися знов. Попереду на нас чекав дім і дива, яких ми навіть не могли собі уявити. Від першої до четвертої ранку ми проводжали друзів, дякували і так хотіли зупинити час хоча б на мить, але у всього в цьому світі є початок і кінець. Вже вдома дізнались, що ми отримали офіційний статус, до якого крокували майже п’ять років, згодом про наше інтерв’ю написав шановний портал Blabbermouth, але все це буде потім. Хочеться подякувати своїм друзям за все.

   Ярік, дякую що заряджуєш своїм оптимізмом, перфекціонізмом, жагою до життя та почуттям гумору всіх нас, а також, за те, що мужньо витерпів усі сварки, які були між нами :) Русенько, в мене ніколи не було сестри, але в мене є ти. Дякую, що завжди зі мною, словом, ділом і своєю неймовірною радістю і мудрістю. Настуню, дякую за твій талант, креатив, почуття гумору та мудрість, яку ти даруєш всім нам. Марино, дякую за твій неймовірний талант, за те, що ми з тобою вже давно “на одній хвилі”, і за “лінгвистичний шабаш”, за який Ярік скоро вижене нас геть з чату :) Олечко, дякую за неймовірне єднання ідей, думок і поглядів, які маємо ми - “злючки-бубучки адмінки”. Це була дружба з першого погляду! Діма та Ден, дякую вам обом за те, що вселили в мене віру, що дружба між дівчиною і хлопцем існує, дякую за єднання думок та ідей, взаєморозуміння та за те, що були “острівцем спокою” посеред “нервового хаосу” :) Діма Керпов, дякую за підтримку, за те, що завжди робиш все “на відмінно”, за те, що ти є добрим духом нашого фан-клубу, і якби не було тебе, ми не стали би рекордсменом за кількістю якісних інтерв’ю, особливо дякую за чудові фотографії, за “Містера Кота”. Олечко Пилюк, дякую за те, що ти є і за те, що ми нарешті побачились! Юрко, дякую за дружбу, за наше невимушене та легке спілкування, а також, за те, що мені тепер є з ним обговорювати католицькі собори :)

   Всім дякую за дружбу! Я люблю вас! Ми - банда :)

Once I Had A Dream або Мрії збуваються

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Інтерв'ю & статті

Блоги фанів

Facebook