Увійти Зареєструватися

Вхід у аккаунт

Логін *
Пароль *
Запам'ятати мене
2e89225431c3f6741b7721c632d85dd9.jpg
f84f777d96e8ab67a514a9bda016a497.jpg
093d628311fa1f0b07bfb4e5fb4c0c47.jpg
Новини фан-клубу


Dream came true. Nightwish and Wacken Open Air 2018

Додано: Пн., 01 жовт. 2018 Переглянуто (разів): 134

Я точно пам’ятаю, що під час перегляду (напевне вже стотисячного) DVD «Showtime, Storytime» із виступом Nightwish на Wacken Open Air 2013 року хтось з оточуючих виказав очевидно спільну для всіх присутніх думку: «Цікаво, що треба зробити, кого вбити, щоб на Вакені потрапити в перший ряд??». Ну, або якось приблизно так. Хіба ж могла я знати, що через п’ять років після запису того концерту, на W:O:A 2018…

Але про все по порядку.

Історія мого палкого кохання із Nightwish триває вже більше половини мого життя, розпочавшись з якось побаченого по телевізору прекрасного кліпу на Sleeping Sun. І протягом багатьох років моєю блакитною мрією було потрапити на Wacken Open Air, місце, що в моїй абсолютно атеїстичній системі світосприйняття безумовно позначене як «Holy land».

І майоріла би та мрія десь на кордонах моїх чертогів розуму, але минулої осені YouTube турботливо запропонував подивитись анонс фесту 2018 року, що на фоні граючої Last Ride of The Day продемонстрував такий лайн-ап (Nightwish, Epica, Arch Enemy, Judas Priest…), що прийшлося, піднявши нарешті щелепу, міцно замислитися над тим, що свої мрії, взагалі то, варто активно здійснювати.

Квиток був придбаний десь після Нового року і доставлений Deutsche Post протягом двох тижнів. Проте, раціонально підійшовши до питання, я безумовно розуміла, що наодинці здійснити таку подорож мені буде, щонайменше, …складненько. Але на щастя, взимку мені довелося познайомитися зі Стіньєю (вона ж Наташа) і Деміеном, разом з якими ми стали супер-командою, що наприкінці липня вирушила у неймовірну подорож до нашого Holy Land. Окремо зазначу, що глибину моєї вдячності до Стіньї, для якої цей Вакен був, якщо я не помиляюся, одинадцятим, звичайними словами не передати. Якщо б не її досвід, організаторські здібності і милосердне рішення взяти таких неофітів як я і Деміен з собою, навряд би все пройшло так прекрасно). 

Окрім самого візиту на Wacken Open Air план нашої подорожі передбачав також відвідування і дослідження Варшави, Берліну та Гамбургу. І для кожного з цих міст спільним заходом стало обов’язкове відвідування Hard Rock Cafe. Особисто мені найбільше сподобалося Варшавське. Хоча…у HRC Hamburg прекрасна відкрита тераса з видом на Ельбу, а в берлінському закладі були найсмачніші реберця.

Але так чи інакше, протягом перших кількох днів подорожі ми пережили багаточасове проходження польського кордону із зовсім не ласкавим ставленням, прогулянки приємною історичною частиною Варшави, зовсім швиденьке знайомство з Берліном, два насичених культурним дозвіллям, шопінгом і гастрономічними насолодами (мм…альстервассер) дні у Гамбурзі і вранці першого серпня, у нульовий день фесту, вирушили до Ітцехо.

Ітцехо ‒ це невелике місто на північний захід від Гамбургу, від якого до Вакену ходять шатл-баси. До речі, іноземцеві розібратися в системі залізничних квитків в Німеччині буде не так то й просто. Але на щастя, добрий місцевий пенсіонер з нашого вигляду зробив висновок, що ці іноземні металхеди самі собі правильні квитки не придбають, і люб’язно запропонував допомогу. Доїхавши до місця призначення комфортною електричкою, ми з натовпом інших фестивальщиків звантажилися у шатл і рушили до нашої цілі.

Перезнайомившись з частиною народу в автобусі і запропонувавши всім цукерки з лакриці (виявилась така гидота, як на мій смак, але інші люблять) ми прибули до шатл-порту. Я пам’ятаю, що з часу, коли на шляху почали попадатися перші символи/прапори фестивалю, у голові оселилося питання: «Невже я насправді на самому Вакені?», спливаючи раз за разом і у наступні дні, коли мій раціональний мозок не міг повністю осягнути реальність того, що відбувається.

Весь залишок нульового дня пішов на те, щоб у безкрайньому кемпінгу знайти інших знайомих українців, що прибули трохи раніше, вперше в житті поставити намет, отримати фестивальний браслет та інше приладдя та поринути в шопінг на метал-маркеті. До речі, в самому наметі ми не спали жодної ночі (точніше, тих 3-4 години, що вдавалося виділити на сон), проводячи їх прямо під відкритим небом через абсолютно незвичні для Вакену погодні умови.

 

 

 

 

В офіційний перший фестивальний день, провівши ранковий моціон та поснідавши шоколадним молоком і скрембл егс (по-людському ‒ омлетом з овочами і беконом) наш дрім-тім в повному складі вирушив до Harder Stage. Дехто з моєї компанії жадав бачити Vince Neil, я з нетерпінням очікувала на Behemoth, а родзинкою цього вечора для всіх мали стати Judas Priest.

Окремий букет приємних вражень я отримала, проходячи фестивальною територією з українським прапором через плече. Я чула вигуки «О, Україна!» різними мовами, хтось кидався обійматися, хтось питав «What nation flag it is?». Деякі російськомовні люди чомусь обходили по широкій дузі. Дивно.

Потрапивши під Harder десь о першій, ми протягом години-двох якимось чином всі опинилися в першому ряду. Досить стримано подивившись Вінса Ніла, під якого мій друг-глемер відривався як востаннє, я дочекалася темного і прекрасного мистецтва в уособленні Behemoth, коли настав вже мій час демонструвати дива хедбенгінгу. Ну а Judas Priest…що скажеш про живу легенду. This is the painkiller!!!! Ах..

По завершенню дня зовсім не вдавалося повірити що такі, ТАКІ гурти були побачені вживу. І навіть зле сонце, що протягом дня жодного разу не сховалося за хмаркою з причини їх повної відсутності не зіпсувало настрій. Для прохолодного, з постійними дощами і фірмовим брудом Вакену цьогорічна погода з 30+ на градуснику та палючим сонцем ‒ це повна аномалія. Але головне чекало попереду.


Другий день. Nightwish, Epica, Ghost. Відділившись від друзів, що з причини різниці музичних смаків планували провести день знову під Harder, я, в екстреному порядку переробивши всі ранкові справи, вже о дванадцятій прибігла на Faster Stage. І, прибігши, стала в п’ятий ряд. Надії повторити подвиг першого дня і бути в першому ряді розтанули. А сонце, в свою чергу, з усіх сил демонструвало, що вчора воно тільки пробувало свої сили, а сьогодні покаже, що таке справжня спека. Вже потім я дізналася, що саме 03.08.18 для цієї місцини був зареєстрований температурний рекорд, ‒ найвища позначка за всю історію спостережень. А тепер уявіть собі, що цей прекрасний день ви проводите стоячи без жодного укриття).

Протягом наступних кількох годин я спілкувалася з оточуючими мене португалкою, колумбійцями, італійцями, шведом, канадцем, німцями… Напевне, це одна з найяскравіших рис Вакена – відчуття дружності і єдності, що складається між десятками тисяч металхедів, що зібралися на цій Holy Land з усіх куточків планети.

Саме дружнє спілкування мені і допомогло. Італійці, що стояли прямо посередині першого ряду сказали, що після Епіки планують йти, і якщо я хочу… Ну звичайно я хочу!!! Так, від душі розім’явши шию та ще більше нагрівшись від вогняного шоу під час виступу Epica, я потрапила в самісінький центр першого ряду Faster Stage. Нереально.

Далі були прекрасні виступи Korpiklaani і Doro. Концерт Children of Bodom в першу чергу запам’ятався неймовірною кількістю крауддайверів. Це весело виглядає, але проблема в тому, що коли ти стоїш в першому ряду, секьюріті витягають їх практично через твою голову. Якщо б не приємні хлопці зі Швеції і Колумбії, мої сусіди по першому ряду, з якими я також встигла подружитися і які мене усіляко захищали і прикривали, отримала б я по голові не раз.

Наступні – Nightwish. Шкіра на обличчі і руках повністю попечена, незважаючи на капелюх, що на мене надів швед, випитий вже, напевне, третій літр води і друга пляшка енергетику, яким поділився добрий секьюріті, з яким я теж встигла затоваришувати. Тремор від нетерпіння.

І мрія, що здавалася абсолютно нереальною, справдилася. Wacken Open Air, Nightwish, перший ряд, центр, я. Як на DVD з виступом 2013 року, тільки тепер ще зі мною.

Я проспівала всі пісні, видавала хедбенгінг як востаннє, перевішувалася через загородження, щоб зробити більш менш якісне фото і поділитися потім з друзями з Nighthearts. Може навіть плакала, не пам’ятаю. Залишила там всі сили і всю себе.

Після закінчення концерту на тремтячих ногах ми з новими іноземними друзями рушили від сцени у пошуках холодної води, обговорюючи, що простий вираз «Я люблю таку-то групу» зовсім не підходить для вираження поточних наших почуттів.

Не знаю, звідки взялися сили, але після Nightwish ми ще чудово повеселилися під час неймовірного виступу Ghost, що навіть після такого надважкого і перенасиченого шаленими враженнями дня змогли мене вразити. Cardinal Copia отримає мою особисту нагороду як Най-най-найхаризматичніший фронтмен Wacken-2018 і, здається, я в нього закохалася.

 

Наступного ранку я прокинулася під звуки Ever Dream, що лунав із якогось із сусідніх наметів. Без сил, без голосу. Пообіцявши собі третього дня не лізти під сцену, а погуляти локаціями величезного Вакену, я через силу розпочала новий день. Обіцянка була майже виконана. Обійшовши до вечора майже всю територію, нарешті нормально поївши, а також насолодившись смачнючим сидром у Viking Village (що мій організм, який вже звик жити на одній воді, сприйняв не зовсім адекватно), я все ж таки опинилась під самісінькою Faster Stage на останньому концерті фесту ‒ темних і прекрасних Dimmu Borgir. Магічне завершення.

Далі були збори, відправлення шатлами до Ітцехо, дорога в Гамбург, сон на справжньому ліжку (неймовірно, коли до того чотири ночі твоїм ліжком був каремат на землі), шлях додому. Склалося враження, що якесь таємне джерело сили, що на W:O:A дозволяло проводити на ногах і при шаленій спеці годин по двадцять в день, почуваючись чудово і харчуючись майже однією водою просто вимкнулося, коли ми залишили Holy land. В гамбурзькому готелі всі спали як вбиті.

Переосмислюючи під час зворотного шляху, все, що відбулося, я дійшла однієї цікавої думки. За підсумком цих неймовірних чотирьох днів в мене склалося враження, що левову долю людей на Wacken Open Air складають дві основні групи. Перші приїхали на фест одного разу і, напевне, не повернуться. Інші, приїхавши одного разу, знаходять там свій рай, де може бути важко і некомфортно, але куди прагнутимеш повернутися кожного року. Безперечно, другий варіант – про мене. Життя розділилося на «до» і «після». Десь там їде мій квиточок на Wacken Open Air 2019.

Це може здаватися дивним, але ніде в світі я не відчувала себе настільки в безпеці, настільки на своєму місці, як на величезних просторах Вакена, оточена близько ста тисячами однодумців з усього світу. Дивовижне місце. Побачимось наступного року! Rain or shine.

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Інтерв'ю & статті

Блоги фанів

Facebook